Abstract:
Херувізм, як одна з форм фіброзної дисплазії щелеп, вважається вродженою вадою дозрівання кісткової тканини та носить спадковий характер. Незважаючи на те,
що херувізм більш відомий як проблема щелепно-лицьової хірургії та ортодонтії, проте ці пацієнти потребують консультації офтальмолога. Метою нашого дослідження було поділитися зі спеціалістами офтальмологічного профілю досвідом діагностики та лікування хворих на херувізм, як однієї з форм фіброзної дисплазії, яка зустрічається досить рідко, невірно діагностується, що приводить до неадекватного лікування, а в окремих випадках може стати причиною серйозних офтальмологічних ускладнень. Наведено досвід діагностики та лікування херувізму у чотирьох хворих протягом від 1 до 20 років. Проведені спостереження показали, що первинні радикальні хірургічні втручання проводилися внаслідок невірно поставленого діагнозу. При цьому після хірургічного втручання через деякий час виникали нові вогнища чи рецидиви старих. Тому необхідно проводити диференційну діагностику між істинними пухлинами щелеп, дентальними кістами та диспластичним ураженням кісток. Хвори залишались під диспансерним наглядом в клініці з обов’язковим контрольним оглядом один раз на 6 місяців. За період спостереження офтальмологічна патологія спостерігалася у жінки, якій в дитинстві був поставлений діагноз вроджений змішаний астигматизм. Враховуючи наші спостереження, можна зробити висновок, що херувізм як один з різновидів фіброзної дисплазії є захворюванням що рідко зустрічається, носить спадковий чи сімейний характер. Після закінчення періоду статевого дозрівання та становлення гормонального фону хвороба регресує. Своєчасний контроль лікаря-ортодонту, а за потреби і щелепно-лицьова хірургія, дозволяють уникнути прогресування захворювання та негативних офтальмологічних наслідків. Особливої
уваги офтальмологів потребують випадки з ураженням верхньої щелепи.
